ІФКМ © Про сайт | Контакти

Прикраси у фондовій збірці Івано-Франківського краєзнавчого музею

З глибокої давнини і до сьогодення український народний одяг був втіленням матеріальних та духовних потреб людини, виконував необхідні побутові, соціальні та обрядові функції. Яскравим та художньо виразним доповненням до нього були зйомні прикраси, якими, до речі, охоче користувались як жінки, так і чоловіки. З часом оздоби стали привілеєм переважно жіночого костюма.

До складу шийних та нагрудних жіночих прикрас входило різне за матеріалом намисто, вироби з бісеру, а також прикраси з металу.

Розповсюдженим та найулюбленішим видом жіночих прикрас було намисто. Воно виготовлялось з різного матеріалу, було різної форми. Найбільше цінилося намисто з дорогих природних матеріалів - коралів, бурштину, скла тощо.

Найширшого розповсюдження на Прикарпатті (кін. XIX - поч. XX ст.) отримало коралове намисто, проте воно було малодоступне бідному населенню. Коралі були різними за якістю, розміром, обробкою, кольоровими відтінками. Дорогі червоні коралі оброблялись переважно у вигляді барилець. Цінувалися “коралі” з великими намистинами, які розташовувались в центрі. Деколи між коралями нанизувалися срібні бусини. Кількість разків коралового намиста та характер обробки свідчить про статки його власника. Кінці разків намиста зав’язувались докупи.

Колекційна збірка музею широко представляє дану групу прикрас, а також намиста з різнобарвного венеціанського скла, які вважались особливо коштовними і про які мріяла кожна жінка того часу. Завозили намистини з Венеції, яка ще з часів Відродження була центром склодувної промисловості, продовживши традиції майстрів античного мистецтва у техніці видування кольорових бусин.

Фонди музею мають багату колекцію даних прикрас. Милують око жовті, білі, темно-бордові, чорні намистини колекційних бус. Деякі з них доповнені латунними хрестиками, деякі невеликими металевими прикрасами круглої форми. Є намисто з одним великим ажурним хрестом посередині низки.

Серед жіночих нашийних та нагрудних прикрас популярністю на Прикарпатті в кін. XIX - поч. XX ст. користувались вироби з бісеру. Поширеними та улюбленими були силянки з різнокольорового бісеру. Вони виглядали як смужки або опліччя, мали свої особливості малюнку, кольорової гамми, утворювали мальовничий геометричний або рослинний орнамент. Саме від техніки нанизування (силяння) на нитку або волосінь і походить назва виробів - “силянки”. Звичайні силянки були до 4 см завширшки, святкові ж були ажурнішими та ширшими. Жіночі прикраси, виготовлені способом ткання, подібного до виготовлення полотна простим переплетенням, називалися герданами. Вони відрізнялись від силянок тим, що не мали ажуру, були щільнішими.

Колекційна збірка музею нараховує велику кількість давніх силянок і герданів, які відрізняються досконалістю виготовлення та вишуканістю орнаменту. В експозиції відділу народного мистецтва широко представлений даний вид жіночних прикрас. Вони експонуються як на манекенах, так і в окремих вітринах. Попри численну групу прикрас з бісеру у фондах музею зберігаються авторські гудзики у вигляді квітів з бісеру, брошки, які нагадують бісерні квіти в обрамленні листочків з різнокольорового бісеру. Окремо треба відзначити вишуканість бісерних поясів, переважно прямокутної форми з тороками по кінцях, які зберігаються у запасниках. Також колекційна збірка музею широко представляє традиційні прикраси з бісеру, якими часто прикрашали чоловічі весільні капелюхи. Це так звані “трісунки”, букети. Весільна тематика прослідковується і у жіночих головних уборах. Оригінальністю художнього вирішення відзначаються чільця, жіночі весільні прикраси прямокутної форми, які закривали чоло аж до брів із повислими на них дрібними металевими трикутниками, прикрашеними карбованим орнаментом.

Особливим явищем були прикраси, які складалися з багатьох компонентів. Переважно це були вироби з металу. Саме вони користувались неабиякою популярністю на Гуцульщині і були свідченням безперервності зв’язку українського народного мистецтва з його древнім слов’янським походженням.

У колекційній збірці музею представлені буси-дзвіночки “шелести”, згарди - одні з найбільш архаїчних прикрас, які мали вигляд різних хрестиків, вилитих з латуні і з’єднаних трубочками або спіралями. Вони представлені в експозиції музею в окремій вітрині.

Розповсюдженим видом прикрас кін. XIX - поч. XX ст. були також масивні литі чоловічі персні та більш делікатні жіночі з інкрустацією, а також різноманітні чепраги та браслети.

Музейна збірка прикрас Івано-Франківського краєзнавчого музею нараховує понад три сотні унікальних прикрас кін. XIX - поч. XX ст. Вони виготовлені переважно майстрами з Богородчанського, Косівського, Коломийського, Верховинського, Тлумацького районів. Автори - Перцович М. І. (с. Верхній Березів Верховинського району), Чулак М. Д. (с. Грядики Коломийського району), Сурнова Р. І. (с. Кутище Тлумацького району). У багатьох експонатів авторство відсутнє.

Прикраси представлені у фондах та в експозиції Івано-Франківського краєзнавчого музею - взірець народної творчості та свідчення неординарних талантів карпатського народу. Вони тісно по’вязані з обрядовим життям та звичаями народу, який наділяв ці речі магічними обереговими властивостями.

Тези доповідей та повідомлень науково-практичної  конференції “Культура і побут населення Прикарпаття”. Івано-Франківськ. 27 квітня 2015 року.

Івано-Франківський краєзнавчий музей. Івано-Франківськ.  2016. С.77-81.

Валентина Паніотова, завідувач науково-освітнього відділу Івано-Франківського краєзнавчого музею